Авакова можуть відправити у відставку, якщо справа вбивства Шеремета розвалиться – депутат Монастирський (огляд преси) | Київ.Info

Авакова можуть відправити у відставку, якщо справа вбивства Шеремета розвалиться – депутат Монастирський (огляд преси)

«Щупальця Авакова: як очільник МВС «тихою сапою» будує «державу в державі» – у публікації під таким заголовком газета «Україна молода» констатує, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков лишається єдиним урядовцем, який зберігає за собою міністерське крісло з 27 лютого 2014 року, тобто майже шість років.

На посаді міністра пана Авакова лишили нібито тимчасово, десь на півроку. Утім, цей час майже сплив, а його позиції у владній вертикалі фактично не похитнулися. Мало цього, за окремими ознаками міністр усіляко намагається не лише зцементувати, а й наростити свій вплив у правоохоронному блоці. Адже на такій посаді за стільки років міністр зібрав чимало досьє на потенційних конкурентів і опонентів.

Коли влітку нова влада давала главі МВС другий шанс, однією з головних умов збереження за ним урядового крісла називали розслідування резонансних справ. Серед яких одна з найгучніших –справа вбивства журналіста Павла Шеремета, яка розслідується ще з липня 2016 року, відколи було підірвано його авто в центрі Києва.

Тож наприкінці 2019 року Арсен Аваков публічно й гучно, ще й за допомогою слайдів та у присутності глави держави заявив про фактичне розкриття резонансного злочину. Проте з версією слідства не згодні чимало відомих публічних людей: волонтери, громадські активісти і представники шоу-бізнесу. Відтак анонсований у МВС поступ у справі Шеремета, як і розслідування низки інших гучних справ щодо нападів на активістів, викликають багато запитань.

Голова комітету Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності Денис Монастирський припустив на початку цього тижня, що Авакова можуть відправити у відставку, якщо розслідування вбивства журналіста Павла Шеремета розвалиться.

Водночас у Центрі протидії корупції вважають, що, незважаючи на все це, розбудова власного блоку силовим міністром триває та відкриває широкі можливості для контролю над країною.

29 січня – День пам’яті Героїв Крут. Від трагічних подій, які відбулися наприкінці січня 1918 року, віддаляє вже понад сотня років. За цей час Україна зазнала суттєвих змін і багатьох потрясінь значно більших, аніж те дрібне протистояння юних патріотів України і більшовиків. Чому ж українці знову й знову повертаються у згадках до бою під Крутами, чим він є для незалежної України? Про це в газеті «День» пише Юрій Сорока, автор книжки «Бій під Крутами».

Він зауважує, що цей бій не може вважатися доленосною битвою, на кшталт Сталінградської битви для Росії або Ватерлоо для Західної Європи. Крути лише символ. Символ непохитності, патріотизму та всеосяжної любові до Батьківщини.

І зовсім не важливо, що юнаки під Крутами нічого не могли переломити у процесі поневолення України. Однак значно важливішим є той факт, що стежкою, протоптаною стопами крутян, вирушили на захист незалежності України інші, ті, кого надихав подвиг київських юнаків.

А про те, які втрати понесли молоді українці у смертельному двобої із російсько-більшовицькою ордою в січні 1918 року, і як склалася подальша доля тих, хто вижив, в газеті «День» розповідає історик Ярослав Тинченко.

За яких обставин матиме перспективи утопія «суверенного Криму», аналізує в газеті «День» Сергій Грабовський. Він стверджує, що антиросійські настрої в Криму існують не лише в проукраїнських середовищах, а і серед активних учасників антиукраїнського табору минулих років. Одні відзначають, що Росія веде на Кримському півострові типову колоніальну політику, інші – що бути росіянином і громадянином Росії – це різні речі. По-своєму афористично про це сказав один із ветеранів севастопольського антиукраїнського руху: «Севастополь – город русский, но не российский!»

Дописувач наголошує, що у Криму після розпаду СРСР виросло покоління, якому чужа і навіть ворожа російська політична практика, яке звикло до українських свобод, але водночас вкрай дистанційоване від українських культурних процесів. Звісно, ідея «суверенного Криму» – це сепаратизм зовсім іншого типу. І йому розвинутися за Путіна ніхто не дасть. Але що станеться після Путіна?

Якщо санкції Заходу залишаться, то нова влада (чи то висуванець номенклатури, умовний «Медвєдєв», чи то лідер протестного руху, умовний «Навальний») неодмінно спробує «скинути баласт» негативної путінської спадщини. Ніхто з них не захоче просто припинити окупацію й повернути Кримський півострів Україні. А от на «суверенний Крим» вони погодяться – це може стати для них виходом із глухого кута.

Інакше кажучи, до утопії «суверенного Криму» варто придивитися і зробити висновки. Інакше гасло «Крим – це Україна» може залишитися лише гаслом, наголошує дописувач. Заголовок статті – «Зондаж…»

У 1997 році ООН прирівняла поняття інформаційної бідності до бідності матеріальної. І недаремно в Україну їде представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Харлем Дезір. Його візит, як інформує газета «Україна молода», запланований на період із 4 по 7 лютого, і стосується законопроєкту Верховної Ради про дезінформацію. Його цікавить – чи не вплине закон негативно на свободу ЗМІ й чи повністю відповідатиме міжнародним стандартам.

Видання стверджує, що поява подібного проєкту закону і проштовхування його протягом 2019-го з переходом у 2020 рік свідчать про те, що владу нервує будь-яка незалежна думка, робота неконтрольованих владою засобів інформації. І у Зеленського є всі шанси відзначитись у світі так само, як колись Кучма, очоливши світовий «Чорний список ворогів преси».

Інформаційний голод, як і голод фізіологічний, спотворює душу, позбавляє людину можливості робити свідомий вибір, пише далі газета. А обрубання інформації в надзвичайних обставинах – війни – це не лише наступ просто на демократію, це ще й клініка – якщо всі запропоновані обмеження ЗМІ будуть запроваджені, як тоді в державі проводити профілактику ідіотизму? Докладніше йдеться в статті «Журналісти, мовчати! Як зе-команда стає на шлях інформаційного тероризму».

Статистика – жорстка річ: іноді видає те, чого б не хотілося показувати причетним до її об’єктів. Уже стало загальновідомим: кількість прихожан на різдвяні та великодні свята в храмах російської церкви показує рівень воцерковленості росіян. Тобто на позір православна країна виявляється геть неправославною, якщо у храми на головні християнські свята приходять менше двох відсотків населення. Натомість біля мечетей в православній Москві не протовпитися навіть на прилеглих вулицях… Про це пише газета «Голос України» у статті «Росія – «православна», або Дута велич».

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Київ.Info» у Twitter та Facebook.





Від Oblivki

Від Giraff


Від Novostimira


Ми в Facebook