Хотілося подорожей і велику машину: Історія далекобійниці із Києва - Київ.Info

Хотілося подорожей і велику машину: Історія далекобійниці із Києва

Хотілося подорожей і велику машину: Істо…

 

Усі час від часу потребують змін у житті. Декому для цього достатньо переставити диван, але є люди, які змінюють одразу усе на 180 градусів. Киянка Ольга Квєчєнь у 21 рік зрозуміла, що не бачить себе фінансисткою за роботою в офісі і хоче подорожувати. Для втілення своєї мрії дівчина обрала не найстандартніший шлях – Оля стала далекобійницею.

Уже два з половиною роки Ольга разом зі своїм чоловіком ганяє Європою величезні автомобілі і зупинятися поки  не планує. Про своє життя розповідає у блозі в інстаграмі. “Ламаю стереотипи, мотивую жити і добиватися своїх цілей попри думку суспільства”, – написано у неї в профілі. В інтерв’ю Depo.Київ далекобійниця Ольга Квєчєнь розповіла, як наважилась на такий крок, як справляється з упередженістю, та наскільки важко працювати на такій роботі.

Найбільший з можливих автомобілів

“Далекобій мені подобається, бо мені взагалі подобаються автомобілі і дорога. Я завжди хотіла мати велику машину, а зараз я маю просто максимально велику машину (сміється). Ця робота, можливо, комусь і видається монотонною – але ти постійно кудись їдеш. змінюєш вид за вікном. Та і під час стоянок є змога вийти прогулятися. Навіть, якщо стоїш у промзоні, поруч у двох-трьох кілометрах завжди можна знайти якесь поселення невелике, озеро чи ліс. Попри такий шалений ритм життя, мені набагато більше це подобається, ніж робота в одному місці, в одному офісі з одними і тими ж людьми і враженнями. 

Я працювала в офісі і щодня відбувалося одне і те саме. Я навіть чоловіка свого не бачила. Бо ніби і живемо разом, але я приходжу з роботи, їм і валюся з ніг. Одного дня мене наче перемкнуло і усе понеслось – школа, права, код 95 (обов’язковий сертифікат, необхідний для роботи водієм у транспортній фірмі в ЄС, – ред.) і уже робота. Я вчилася спочатку в Україні: 2,5 місяці на категорію С, потім місячна перерва, і ще півтора місяці на категорію СЕ. 

Ольга Квєчєнь дівчина-далекобіниця

Звісно, мене відмовляли. Мовляв я ж дівчина, навіщо мені це треба, краще б удома борщі варила, але так сильно хотілося змін, що вдалося не зважати на це. Єдине, що сім’ї не говорила, поки вчилася. Бо вони стовідсотково цього б не схвалили і мене це могло б дуже сильно демотивувати. Навіть зараз час від часу мама каже: “Навіщо тобі цей далекобій, ця Європа, повертайся уже додому”. Але на відстані відмовляння уже не працюють.

У школі я вчилася з самими лиш чоловіками, то вони теж насміхалися. Але за підсумком, коли складали іспит, я з першого разу виконала усі маневри, заїхала під рампу, і наступного дня уже забирала права. А багато чоловіків завалили іспит. Таке круте відчуття було, коли ніхто у мене не вірив, а я впоралась краще за них.

З пошуком першої роботи мені пощастило. Коли навчалась у Польщі на код 95, паралельно шукала роботу, сама дзвонила, пропонувала, навіть вмовляти довелось (сміється), але отримала одразу роботу у хорошій фірмі. Бо часто новачків беруть на гірші умови: нижча зарплата, старі машини, гірший графік тощо.

Ми з чоловіком працюємо разом. Раніше він працював в сфері ІТ, а потім ми разом вирішили змінювати життя. Ми на одній хвилі з ним. В Європі в пріоритеті сімейні екіпажі, тому що, наприклад, коли ти працюєш один, ти маєш меншу продуктивність. Кожен водій має тахограф (контрольний пристрій, який призначений для фіксування швидкості, режима праці та відпочинку водія, – ред.) і він не має права їхати понад 9 годин на добу. Тобто одна людина їхатиме 9 годин, а далі відпочиватиме, а ми можемо їхати нон-стоп 18 годин. З іншого боку сімейні екіпажі цінуються ще тому, що, наприклад, незнайомі люди можуть посваритися, лишити машину посеред рейсу і фірма несе через це величезні збитки. А ми навіть якщо будемо сваритися, усе одно залишимось разом і наша машина доїде, куди потрібно.

весільне фото київської далекобійниці ольги квєчєнь

На третій місяць від машини стає дурно

Якісь складнощі в роботі були в найпершій фірмі. Там були дуже старі причепи у поганому стані, їх було складно розшторювати, постійно заїдав дах, його важко було опустити, інколи доводилось прямо висіти на цих полотнах, щоб якось його опустити. Тобто такі фізично складні моменти. 

А якщо говорити про мою теперішню роботу, я на холодильнику працюю, то тут найважче – це заїзд на каденцію і з’їзд, тому що треба речі складати, а я терпіти цього не можу. Інколи, звісно, буває таке, що доводиться знімати гаки, або перетягувати дерев’яні палети, але я б не сказала, що це якийсь кінець світу. Є багато людей, які під час пошуку роботи вказують, щоб не було палетів, гаків, бо просто не хочуть цією роботою займатися, адже це брудно, це важко, особливо коли плюс 40 в Іспанії. Але це робота, за це добре платять, тому ми працюємо.

київська далекобійниця ольга квєчєнь завантажує палети

Зазвичай ми в рейс їдемо на два місяці, потім місяць вдома відпочиваємо, але рейси і графік можна підлаштувати індивідуально для кожного. Тому що хтось, наприклад, живе в Польщі і може три тижні відпрацювати і поїхати на тиждень додому. Оскільки у мене фірма в Данії, то ми тільки в Данію їдемо два дні на авто. Якщо я буду на один тиждень додому їздити, я там буду лише три дні. Тому ми два місяці працюємо, місяць – вдома. Є люди, які заїжджають на п’ять місяців, на дев’ять. Я, чесно кажучи, не розумію, як вони витримують, тому що мені на третій місяць уже дурно від машини. Перед Новим роком якось треба було довше попрацювати і ми були в машині три місяці, мені уже на стіну хотілося лізти.

Раз на тиждень у нас має бути 45 годин паузи, які ми обов’язково маємо стояти. Бо якщо поліція будь-якої країни буде перевіряти і у нас будуть нестиковки, або ми будемо їхати більше, ніж маємо право, або взагалі не будемо паузи робити, то будуть дуже величезні штрафи. Європа в цьому плані дуже добре слідкує за всім. 

Втім є один недопрацьований, як на мене, момент: коли ми стоїмо 45-годинну паузу, за законом, ми маємо бути в готелі. Але, по-перше, готелі є не усюди, не завжди є можливість до них дістатися. А, по-друге, не хочеться так надовго кидати машину, адже там усі речі, гаджети, гроші і її дуже легко можуть обчистити. 

У міста ми, звісно ж, не заїжджаємо. Стоїмо або в промзонах, або на парковках біля дороги. Іноді дуже хочеться кудись піти, але стоїмо занадто далеко від міста. Проте коли є можливість, то ми беремо рюкзаки, складаємо туди усі цінні речі і йдемо гуляти. Я завжди за те, щоб не сидіти в машині, а кудись іти, щось вивчати. Тим більше бувають такі нетуристичні місця, куди спеціально не поїдеш. Наприклад, село в Італії, або якесь поселення невелике в Іспанії. Я більше ніж впевнена, що жоден турист туди не приїде. Турист поїде в Мадрид, Барселону, а у містечко маленьке він не буде їхати, а я там буду, я все це побачу, поспілкуюсь з місцевими, дізнаюсь, як вони живуть.

київська далекобійниця ольга квєчєнь позує біля своєї вантажівки

Отак працюючи, ми уже побачили Норвегію, Швецію, Данію, Німеччину, Бельгію, Нідерланди, Францію, Австрію, Люксембург, Іспанію, Італію, Польщу, Чехію і Литву. За умовами життя мене найбільше вразили Нідерланди. Вони дуже нагадують фільм “Хоббіт” – усе таке казкове, маленькі будиночки, усе доглянуте, красиве.

Ще я в захваті від Іспанії, якби тут не було настільки спекотно влітку, то я мабуть би хотіла жити тут. Але так круто біля Гібралтару їхати по узбережжю моря, тут просто неймовірні гори, море, рівнини і земля така, як на Марсі, аж червона місцями. Ми у цій фірмі працюємо два роки, щоразу в Іспанію їздимо, і я завжди з захватом дитини прилипаю до вікна і не можу намилуватись.

З рейсу – на манікюр

Побут в машині влаштований дуже зручно, тут стільки місця, що танцювати можна. В машині є холодильник, кавоварка, багато відділень для зберігання речей, ми ще купити туристичну плиту з газовим балоном. Усе завжди під рукою. Готуємо прямо на підлозі. Якщо хороша погода, то можна на стоянці влаштувати невеликий пікнік, там зазвичай обладнані столики, лавки. 

Питання душу, туалету теж ніколи не стоїть – усе це є на паркінгах. Звісно, мені не вистачає ванни, щоб лягти на дві години, відкиснути. Десь півгодини у душі мені вистачає повністю. Масочки для волосся, звісно, не поробиш, але я викручуюсь, як можу. У нас в машині є клімат-контроль: влітку працюють кондиціонери, взимку – обігрівач, і це дуже висушує волосся і шкіру. Тому я вожу з собою купу всіляких “бризкалок”, масел, кремів тощо. Намагаюся за собою максимально слідкувати, бо не хочеться виглядати, як стереотипний далекобійник – в майці, забрудненій маслом, і по лікоть в мазуті.

Коли я повертаюсь у відпустку, перш за все, біжу на манікюр. Як тільки ми в Україну заїжджаємо, я уже майстрині дзвоню, мовляв мені завтра до вас терміново прям треба. Вона навіть інколи заради мене переносить візити інших дівчат. Одразу ще роблю брови та епіляцію. Бо у рейсах, чесно кажучи, важкувато знайти місце, де можна комфортно поголити ноги.

манікюр далекобійниці

Жити і ризикувати

За домом іноді сумую, точніш, за рідними. Буває за вікном така краса, що хочеться аби вони це побачили на власні очі, адже фото і відео — це геть не те. А такого, щоб просто хотілося додому, не було ніколи. 

Ніколи не шкодувала, що обрала таку професію. Завжди на роботу їду з захватом. Мені подобається бути за кермом, подобається, як люди реагують на мене, дивуються, хоча в Європі дівчата за кермом вантажівок – це нормальна справа. 

Поки що я не думаю про те, щоб осісти, але, звісно, рано чи пізно доведеться, тоді буду шукати іншу справу до душі. Сто відсотків можу сказати те, що ніколи не займатимусь тим, що мені не подобається. Я за те, щоб ризикувати, жити і дихати повними грудьми.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Київ.Info» у Twitter та Facebook.



ВІД OBLIVKI



ВІД LUCKYADS


Від Giraff


Від Banganet


Від Smi.biz

Ми в Facebook

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com