"Я відмовився від російської культури": Стендап-комік Єгор Шатайло про напад радикалів, перевірку жартів і дратівливий гумор - Київ.Info

“Я відмовився від російської культури”: Стендап-комік Єгор Шатайло про напад радикалів, перевірку жартів і дратівливий гумор

"Я відмовився від російської культури":…
фото: twitter/shatailer

Гумористичні сольні виступи у жанрі стендап-камеді у світі існують давним-давно, але в Україні такий вид мистецтва почав розвиватись порівняно нещодавно: перші виходи коміків на сцени барів почали з’являтись 5-6 років тому. Хтось досі плутає стендап з КВК і сильно помиляється. У стендапі на сцені виступає одна людина – комік, який підтримує діалог із публікою. “Українського стендапу не було, він з’явився, можна сказати, з нами”, – розповідає Depo.ua український стендап-комік та сценарист “Телебачення Торонто” Єгор Шатайло. Хист до влучних жартів він відчув у собі у 2015 році, виступивши на відкритому мікрофоні в одному зі столичних барів. І понеслось. “Відомості” Шатайлу додав випадок, який стався з ним цим цієї осені: перед концертом на нього напали кілька десятків праворадикалів та залили газовим балончиком обличчя. Радикалам не сподобався анонс стендапу Шатайла, де йшлось про “збитковість традиційної української сім’ї, яку треба закрити, як Тетчер шахти і вкладати бабки в інновації”. Та Шатайло вже наступного місяця у кінотеатрі “Братислава” дав концерт, який мав назву “Шахти Тетчер”. В інтерв’ю Depo.ua комік розповів, як працює над своїми матеріалами, на кому перевіряє свої жарти, перш ніж доносити їх публіці та чому тепер буде виступати виключно українською мовою.

“Я не знаю, що таке натхнення

 

– Єгор, розкажи свою історію, як тебе занесло у стендап.

 

– У стендап мене занесло у 2015 році. Я хотів займатись чимось цікавим і мене дуже пригнічувала перспектива бути маркетологом чи людиною, яка заповнює якісь таблиці, або щось продає, придумує рекламу, як щось комусь “напарити”. Тому у 2015-му я пішов на відкритий мікрофон у барі на Політехнічному інституті. Після виступу я відчув у собі хист. Я не пам’ятаю, про що жартував, але це був дуже агресивний та абсурдний гумор, в якомусь важко виділити раціональне зерно. Набір абсолютно дурних, не пов’язаних між собою скетчів. Пам’ятаю, що люди сміялись, але, скоріше, то був нервовий сміх.

– А якби в країні жанр таких гумористичних виступів не існував, як би могла скластись твоя доля?

– У нас таких виступів і не було. Масово вони з’явились з нами. Але якби не було, мабуть, я б все одно втік з офісного життя і спробував би зібрати рокгурт. Пішов би музичним шляхом. Це теж було б непогано. 

– Де ти черпаєш натхнення для своїх виступів?

– Безперечно, це життєві ситуації. Це особистий досвід, з якого дуже багато всього народжується. Але є ще вторинний досвід, який ти отримуєш з новин, кіно, музики чи просто, буває, щось прочитаєш і одна ідея наштовхується на іншу і так народжується третя ідея. Я, взагалі, не знаю, що таке натхнення. Воно просто звідкись приходить, несе в собі певний елемент непередбачуваності. Я ж цілеспрямовано працюю над написанням матеріалу. Я можу покопатись у своєму досвіді чи просто щось вигадати. Вважаю, що працювати за натхненням – це не професійно.

Чи були випадки, коли для того, щоб щось вигадати, потрібно було кудись їхати. На той же камінь Коцюбинського у Сабарів, наприклад (В районі Сабарова, березі Південного Бугу, розташований “камінь Коцюбинського”, на якому викарбувані цитати з творчості письменника. Вважається, що саме на цьому камені Михайло Коцюбинський свого часу творив, – Ред.).

– На камені Коцюбинського я, дійсно, був. Просто колись згадав про нього і вирішив, що було б добре про це написати. Саме за натхненням кудись я не їжджу. Краще їхати кудись, якщо тобі щось треба і якраз побічним продуктом ти отримуєш досвід, з якого потім щось народиться. Ніколи не треба себе силувати себе щось писати. Їздити кудись потрібно за враженнями. Від того все інше і народиться.

Фото: twitter.com/shatailer

“У мене є друзі, на яких я перевіряю жарти”

– Чи бувають перед виступами побоювання, що жарти можуть не зайти публіці?

– Звісно, побоювання є. Це завжди дуже страшно, – виходити на сцену. Ти боїшся осуду людей, боїшся, що їм може не сподобатись. Ти виокремив себе із натовпу і натовп дивиться на тебе. Люди очікують, що ти їм щось запропонуєш і, можливо, те, що ти їм пропонуватимеш, вони “не придбають”. Тому є страх бути осудженим, але чим більше ти перебуваєш на сцені, тим сміливішим стаєш. Інколи відчуваєш себе в одному потоці з людьми, які тебе слухають, і від цього ловиш кайф. Але буває, відчуваєш якусь напругу, не чуєш аудиторію. Ця напруга може зависнути в повітрі. Тоді можна відштовхуватись вже від ситуації і жартувати про це.

– У тебе, як у стендап-коміка, є власні лайфхаки? Наприклад, як жартами зачепити кожного слухача?

– Найгірше, що може бути в моїй кар’єрі, це коли я буду намагатися зачепити кожного. Наприклад, хтось послизнувся на шкірці від банана і впав – це торкає кожного. Але мене хвилює якість моєї аудиторії. Я хочу відповідати запиту людей, для яких я працюю, а це притомні громадяни, яким не байдужа Україна і які чітко усвідомлюють, хто вони, де вони і навіщо. Тож, краще мати тисячу фанів, які тебе підтримують і це будуть класні люди, з якими ти будеш в одній тусовці, ніж мільйон якихось незрозумілих людей. Щоб бути самобутнім, влучним стендап-коміком, потрібно уявити собі людину, для якої ти це розповідаєш. У мене є друзі, на яких я перевіряю жарти. Мені дуже важлива їхня думка. Вони цікаво мислять і якщо мені вдасться розсмішити цю людину, це означатиме, що я попаду і в інших крутих чуваків, які будуть складати ядро моєї аудиторії. Вони завжди прийдуть до мене за таким гумором, який даю я. А я завжди готовий його дати. Іти на поводу у аудиторії – це значить поховати свою особистість. Тому краще завжди іти від себе, робити те, що тобі смішно. Якщо ти зміг розсмішити себе, то ти зможеш розсмішити ще багато ще кого.

“Мені двічі залили балончиком обличчя”

– Восени на тебе напали праворадикали. Чи сильно тоді перепало від них?

– Не сильно. Мені двічі залили газовим балончиком обличчя. Я тоді ще коли оговтався, вийшов на сцену, але це було нестерпно і дуже неприємно, коли таке може з тобою статись. Неприємно від усвідомлення своєї незахищеності, коли перед виступом на тебе можуть напасти 30 людей. Саме усвідомлення того, що це може статись з тобою, непокоїть. Але водночас це мені більше розкрило очі на ситуацію, яка відбувається в країні.

 

– Чи стало це життєвим уроком?

 

– Звісно. Я собі уявляв певну Україну, а вона виявилась зовсім не такою. У ній 30 людей можуть тобі просто залити балончиком обличчя. Я кажу не про те, що в нас погано. Цей випадок із праворадикалами більше відкрив мені очі на реальність – ти бачиш все, як є, і на основі цього приймаєш рішення. 

 

– Чи жартуєш ще на подібні теми?

 

– Чого я маю взагалі на таке зважати? Скажіть, навіщо моїй аудиторії жарти чувака, який зважає на те, що щось може вибісити праворадикалів? Навіщо тоді писати книжки, займатись творчістю? Займати таку позицію – значить, не поважати себе. Тоді треба відмовлятись від професії стендап-коміка і йти працювати, наприклад, копірайтером для білоруської косметики. Праворадикалів завжди дуже легко роздратувати. В гуморі є завжди щось, що когось дратує, це постійно так. На все зважати не вийде.

 

– Восени, коли ти давав сольник у “Братиславі”, ти був вже з охоронцями. Зараз як з цим?

 

– Після “Братислави” я більше ніде не виступав. Взяв паузу, щоб набрати матеріал, записувати до нотатника різні ідеї. Тому я відмовився від виступів, тим паче, що зараз пандемія коронавірусу і я вирішив побути вдома. Але дійсно, у “Братиславу” ми викликали охоронців. Коли я знову піду на сцену, то думаю, більше не буде потреби їх наймати. Після нападу був великий медійний розголос, а це завжди трохи стримує умовних праворадикалів від дій.

 

 

“Я сам ще юний мрійник, який хоче стати крутим українським коміком”

– У тебе є як російськомовні так і україномовні виступи. Плануєш і надалі жартувати українською?

– Я вирішив, що тепер буду виступати лише українською. Раніше я себе обманював, придумував виправдання, чому російською писати жарти – це нормально в країні, в якій сьомий рік іде війна. Я для себе вирішив відмовитись від будь-яких проявів російської культури. Включно з російською мовою, літературою, контентом. Я шкодую про те, що не зробив цього раніше. Помітна частина стендап-коміків в Україні переходять на українську мову. Вважаю, що цей процес буде лише набирати обертів.

– Стендап зараз є твоїм основним видом діяльності?

– Я вважаю стендап своїм основним видом діяльності, хоча я не заробляю ним на життя. Але я ідентифікую себе як стендап-комік, бо всі інші можливості заробітку прийшли до мене зі стендапу. Зв’язки, на які я вийшов завдяки стендапу, приносили мені, наприклад, роботу сценаристом у “Телебачення Торонто”, чи роботу радіоведучим в шоу “Гомін Аут”, на радіо “Промінь”, де я працюю із Сергієм Липко та Антоном Тимошенко. Опосередковано я заробляю стендапом собі на життя, просто це більше вливається мені в соціальний капітал, ніж в матеріальний.

– Чи маєш якесь хобі, окрім як виступати у стендап-шоу?

– Я вивчаю японську мову. Ці японські ієрогліфи, вони як покемони – їх подобається колекціонувати і кожен ієрогліф різний. У кожного з них може бути кілька прочитань. По-різному можна прочитати якийсь один ієрогліф. Ще я граю на електрогітарі і в цьому плані трохи просуваюсь. Мені подобається джаз, я намагаюсь вивчати різні джазові стандарти та імпровізувати.

– Якби до тебе звертались якісь юні мрійники, які хочуть стати крутими українськими коміками, які б настанови їм дав?

– В тому й справа, що я сам ще юний мрійник, який хоче стати крутим українським коміком. У нас в Україні дуже слабка конкуренція в плані стендапу – його не було і от він з’явився. Тому ми (має на увазі себе і тих коміків, які зараз виступають у стендап-шоу – Ред.) отримали все по факту, бо стали першими. Я лише шостий рік займаюсь стендапом. Якщо ми говоримо про крутих стендап-коміків, таких, як Дейв Шапел (Американський стенлап-комік), та інших, які давно у  професії, то вони вже можуть давати настанови. Я ж у професії лише 6 років. Я сам ще початківець. Але є люди, у яких немає і такого досвіду. Їм би я сказав, що наслідувати чийсь стиль – це не є погано. Тобто, можна спробувати подачу Білла Хікса (Американський стендап-комік), коли ти починаєш. Але це треба переварити так, щоб це тебе потім виштовхнуло на якийсь твій стиль. Тобто, не просто мавпувати стиль, а народити свій. Не треба боятися, що на початку ти будеш когось мавпувати. Просто собі треба це дозволити і не картати себе за це.

– Які маєш плани на наступний рік щодо своїх виступів? Як розвиватимеш себе як стендап-актор?

– Я хочу збагнути, про що буде мій третій сольний стендап, якою буде його основна тема і на який би принципово новий рівень я міг би вийти, які нові підходи знайти. Можливо, додати у свій стендап  музичний елемент. Я буду шукати нову тему для виступу і навколо неї вибудовувати матеріал. Або буду пробувати виписувати той матеріал, який я вже придумав. Буду виписувати його так, щоб він працював на якусь основну думку.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Київ.Info» у Twitter та Facebook.



Від Giraff


Від Banganet


Від Smi.biz

Ми в Facebook

WP2Social Auto Publish Powered By : XYZScripts.com