Життя змінилось з появою собаки: Чому зоозахисники дивляться нижче лінії горизонту – Київ Інфо

Життя змінилось з появою собаки: Чому зоозахисники дивляться нижче лінії горизонту

Життя змінилось з появою собаки: Чому зо…

Ірина Мурга – досить відома у Ірпені та прилеглих населених пунктах зоозахосниця. Тож зустрітись із нею не легке завдання. Першу зустріч вона відмінила, бо у сусідньому селищі знайшовся лікар, щоб прооперувати собаку, який не міг приїхати в інший час і потребував трансферу. Коли зустрітись все ж вдалось, у неї одразу задзвонив телефон і жінка комусь пояснила, що за годину зможе приїхати і допомогти помістити собаку в стаціонар. Розказала, що можна зробити, аби допомогти тварині зараз і в подальшому й уточнила, що прилаштувати тварину назавжди їй ніде, але тимчасову перетримку організувати можна. Помітно, що вона розуміє про яку тварину і яку травму йдеться, тому відповідає швидко, а потім констатує: “От, звичайний мій день”.

Почала захищати тварин, коли у самої з’явився пес

Свою діяльність як зоозахисниця Ірина розпочала ще у 2015 році. Це сталось після появи у неї чотирилапого улюбленця: жінці нарешті вдалось завести вдома собаку. “Для того, щоб завести тварину дуже важливо окрім бажання ще й розуміти яка це відповідальність. І от в якийсь момент, коли я змінила роботу, життя стало спокійнішим і у мене з’явилось досить багато вільного часу, я зрозуміла, що настав час”, – розповіла зоозахисниця.

Жінка пригадує, що її мама завжди казала, що не варто заводити собаку, проте цього разу вона сама розповіла Ірині про знайому, яка підібрала у санаторії вагітну чотирилапу. Після народження цуценят господарка вирішила їх роздати, а саму собаку стерилізувати. І от для Ірини лишилось останнє цуценя з виводку. “Я приїхала і побачила його. Це був мій Умка. Одразу якось йокнуло і я забрала його. Завдяки тому, що зрозуміла його, я в певний момент кардинально змінила своє життя, у тому числі й у професійному плані”, – емоційно згадує вона.

Волонтери та зоозахисники дивляться нижче лінії горизонту

За освітою Ірина маркетолог і довго працювала в сфері продажів, обіймала посаду начальниці відділу. Розповідає, що коли почала свою зоозахисну діяльність багато хто ставився до цього з певною недовірою. “У них настільки не складався пазл мене, мого старого образу життя, моїх інтересів з тим як я змінилась і як я змінювала паралельно все своє життя”, – пригадує жінка.

На запитання з чого розпочалась діяльність в сфері захисту тварин Ірина відповідає просто – вона почала помічати тварин. Розповідає, що більшість людей, йдучи у своїх справах, бачать лише власні цілі та лінію горизонту, ті ж, хто обирає таку діяльність, як у неї – дивляться нижче цієї лінії. 

Ірина підгодовує тварину

“Ці тварини приручені і не здатні вижити без допомоги людини. Я почала їх просто підгодовувати, бо вони точно так само відчувають голод, як і ми. Для мене завжди страшно було, що от я хочу поїсти і я можу поїсти, може не завжди те, що я хочу, але я не ходжу голодна, або я можу завжди попити води, в крайньому випадку навіть з-під крану. А от тварини кран собі відкрутити не можуть”, –зауважує Ірина.

Перші врятовані життя

Якось Ірина поїхала разом з сестрою до лісу, де почула як біля траси хтось пищить. Вийшовши перевірити, знайшла маленьку собачку і двох хворих цуценят, яких нагодувала, а вже наступного ранку забрала з собою. Зоозахисниця пригадує: “Я привезла їх додому і взагалі не знала, що робити. У нас в Ірпені є військовий госпіталь, частина та невеликий спокійний лісок. Там мало хто гуляє, але я зі своїм собакою ходила. Я сконструювала цим собакам там будку і почала думати, що робити”.

Досвіду і розуміння, що робити в такій ситуації, у неї не було. Проте були знайомі серед волонтерів, яким вона раніше допомагала з доставкою тварин та лікарів. Ці знайомі дали контакт керівниці громадської організації, яка на той момент існувала вже 10 років і займалась проблемами Ірпеня і передмістя. Вони ж і допомогли прилаштувати цуценят. 

Коли прийшла в ГО, то одразу її очолила

Про керівницю ГО Ірина розповідає: “Ми познайомились, коли вона була уже в досить солідному віці, їй було понад 70 років. Ця людина показала мені певну планку в якихось поглядах на основні проблеми і думках. Після кількох зустрічей вона подзвонила мені і запропонувала очолити організацію”.

Після кількох днів тайм-ауту Ірина Мурга зрозуміла, що її не влаштовує допомагати локально і вона не відчуває, що рятуючи одну тварину вирішує проблему загалом, тому вона очолила цю організацію. Зараз пригадує: “Попередня керівниця познайомила мене з людьми, з якими вона комунікувала, дала статут на чотири листочки А4, познайомила мене з жінками, з якими вона всі ці роки працювала. І все, почалось”.

Жінка розповідає, що в Ірпені зоозахисницька діяльність не була на конкурентному рівні і попри те, що організація працювала відносно довго, вона стояла на самому початку свого розвитку. Каже, що їй пощастило працювати дистанційно, того вона могла достатньо часу присвячувати ГО. Прізвище Мурга стало відомим на локальному рівні вже за рік.

Комунальне підприємство, цькування та власна ГО

За два роки діяльність Ірини перейшла трішки в інше русло: вона домоглася створення комунального підприємства на базі міської ради Ірпеня. Тоді ж вдалося забезпечити для роботи кінологів та відловлювачів кращий захист, ніж навіть у столиці. Також комунальне підприємство отримало земельну ділянку розміром 54 сотки.

Ще за два роки Ірина покинула комунальне підприємство та створила власну організацію “Animals in law”. “Я пройшла через жорстке психологічне цькування. Там були звинувачення в розкраданні. На мене подали до суду, півтора роки розглядали, нічого звісно ж довести не змогли. У мене всі витрати навіть у Facebook видно”, – розповідає вона. В певний момент жінка навіть думала покинути зоозахисну діяльність, але все ж за допомогою друзів та близьких вона з новими силами відновила свою роботу.

Зараз вона займається не виключно Ірпенем, а й Бучею, Ворзелем, Коцюбинським та низкою інших сіл поблизу. Крім того, Ірина готова допомагати в окремих випадках незалежно від місця перебування тварини. Розповідає, що доводилось їздити і в Рівненську, і в Одеську області. Окрім безпосередньо роботи з тваринами зоозахисниця також займалась розробкою програми стерелізації, яка поширилась на 12 міст України.

Чому Ірина не займається пожиттєвим утриманням тварин

Ірина розповідає, що її організація займається лікуванням та прилаштуванням тварин, а не пожиттєвим утриманням. “У мене немає притулку, ми можемо лише допомагати прилаштовувати тварин в тих масштабах, в яких це можна робити максимально якісно, і не за рахунок інших підопічних. Якщо мені треба буде купити корм, до якого певна тварина звикла, то я не куритиму, але забирати у інших тварин не буду. Жалість теж має бути здоровою”.

Ірина везе корм до притулку

Люди часто жорстокі через неосвіченість

Зоозахисниця розповідає, що є значна проблема з неосвіченістю громадян в частині догляду за тваринами та відповідальності за них. Часто зустрічаються випадки, коли до тварин ставляться, як до іграшки: купив, набридло, викинув. Також багато людей просто не розуміють, що тварин треба не лише годувати, а й, наприклад, лікувати. Багато хто не знає, що жорстоке поводження – це кримінальне праворушення і може призвести до восьми років позбавлення волі. Тож її ГО в тому числі займається і просвітницькою роботою з дітьми.

Просвітницька діяльність ГО

Просвітницька діяльність ГО

Варто пам’ятати, що далеко не всі люди бездушні чи навіть жорстокі. По всій країні сотні людей допомагають Ірині фінансово, інформаційно чи в будь-який інший спосіб. Як приклад доброго ставлення жінка розповіла історію про хлопчика, який вчився в початковій школі. Він жив з бабусею і братиком, без батьків. Але бабуся виховує дітей в ніжності, попри бідність. Тому коли дитина побачила спраглу від спеки собаку, то взяла на касі супермаркету безкоштовний пакет, набрала у громадській вбиральні води та напоїла песика.

Чіткої статистики щодо насилля над тваринами немає, адже самі вони повідомити правоохоронців не можуть, а люди часто навіть не знають, що треба. Не рідко також люди бояться заявляти на своїх сусідів, родичів чи просто знайомих, які погано ставляться до тварин, адже є ризик, що ображена людина захоче помститись. Ірина пояснює, що повідолення можна зробити максимально анонімним, звернувшись до ГО, яка вже самостійно повідомить поліцію.

Травмований кіт після реабілітації

Ірина Мурга закликає людей бути небайдужими і, якщо не допомагати, то принаймні не погіршувати тварин, не забувати про відповідальність та людяність. Так, тварин не варто гуманізувати, але і ставитись як до речей до них не можна. Допомагати може кожен, варто лише хотіти.

Будьте постійно у курсі подій, якими живе столиця – підписуйтесь на канал «Київ.Info» у Google новини та Facebook.

ВІД MY.UA

Ми в Facebook